Діти з інвалідністю

Вивчена безпорадність у дітей з інвалідністю.

Якщо в сім'ї є дитина з інвалідністю, а батьки надмірно її опікують, тобто не дозволяють обходитися самостійно в нових ситуаціях без сторонньої допомоги, то дитина вчиться , що її власний контроль є обмеженим, а такий феномен називають «вивчена безпорадність». Що насправді відбувається з такою дитиною? Вона дійсно вчиться тому, що є- інвалідом, не людиною зі своїми бажаннями, думками, почуттями, мотивами та інвалідністю, а саме інвалідом- безпорадною істотою. В подальшому відпадає необхідність оцінювати життєві ситуації і шукати засоби подолання. А усвідомлення нав'язаної обмеженості в здібності самостійно робити посильні вчинки призводить до зниженого емоційного фону настрою і навіть депресії.

Переконаність ж дитини з інвалідністю в своїх здібностях мобілізує мотивацію, поведінкові і когнітивні можливості згідно з вимогами життєвих ситуацій, збільшує здатності до творчого пристосування. Народжується почуття самоефективності. Причому воно безпосередньо не пов'язане зі знаннями та вміннями, а саме з уявленнями про те, що вона зможе досягти і при яких умовах, уміннях. Навіть якщо у дитини сформовані уміння і є ресурси для самостійного їх використання, головним залишається саме уявлення про те, що вона зможе досягти і про власну ефективність: скільки сил буде витрачено на рішення складності і як довго можна витримати напругу в стресовій ситуації. В «тепличних» умовах таке знання про себе сформувати не можливо. Люди з інвалідністю з уявою про низьку свою ефективність схильні до перебільшення труднощів і частіше демонструють невміння їх долати. Відчуття низької самоефективності також здатне провокувати розвиток депресії або її посилення

18.10.2016
Психолог, психотерапевт
Рожко.С.В.